Історії

Це — люди, які під час війни допомагають хворим на туберкульоз

Це — люди, які під час війни допомагають хворим на туберкульоз
|||| |||| ||||

Зранку, 24 лютого, коли всі кудись бігли, ми прийшли на роботу видавати ліки”. 

Соціальні працівниці громадської організації “Клуб “Шанс” розповідають, як зустріли війну в Сумах, і як продовжують опікуватися хворими на туберкульоз у обласному центрі. 

IMG 6140

Марина працює соціальною працівницею у “Клубі “Шанс” близько семи років. За освітою — медична сестра. Наразі Марина супроводжує 10 людей, які хворіють на туберкульоз. 

Я працюю за двома напрямками: надаю соціальний і медико-соціальний супровід людям, які хворіють на туберкульоз, і знаходяться на амбулаторній моделі лікування — тобто вдома. 

У першому випадку я консультую хворих на ТБ раз у тиждень. Ми бачимося, я мотивую їх безперервно приймати ліки, опитую, чи немає побічних реакцій на лікування.

Людям, які на медико-соціальному супроводі, я щодня доставляю препарати із лікарні та контролюю їх прийом. Із ними ми постійно на зв’язку. Найчастіше ліки привожу додому чи кудись поблизу помешкання, часом, якщо людина працює, — на роботу. 

Принаймні, такі функції я виконувала до початку повномасштабної війни. 

24 лютого, коли почалися бойові дії, всі кудись бігли. Ми вийшли на роботу та почали видавати препарати й консультувати. Пацієнти були на першому місці. Страшно не було. За освітою я медик, я давала клятву.

Глобально, бойові дії не змінили моєї роботи. Єдине, коли було небезпечно виїжджати за місто — ми перестали проводити зустрічі з пацієнтами з Білопілля. Це були перші два тижні війни. Але, коли була можливість, коли було світло, інтернет і мобільний зв’язок, ми зідзвонювалися.

Усіх хворих на туберкульоз забезпечили ліками наперед. Навіть сумчани, для яких раніше потрібно було ходити за препаратами щодня, отримали медикаменти на місяць. 

Звісно, для пацієнтів і для мене це зручніше. Під час війни щоденно ходити за медикаментами й розносити їх пішки, а міський транспорт у перший місяць не ходив, у віддалені райони Сум — було б важко. 

Важливим став момент, коли ми видали клієнтам продуктові набори. Це великі пакунки з крупами, олією, цукром, тушкованим м’ясом. Ми видаємо їх для того, щоб люди мали прихильність до лікування. Щоб мотивувати їх не кидати приймати препарати. І от, коли в місті продуктів було вже обмаль, ці набори стали для наших клієнтів просто рятувальними. Було стільки вдячності, стільки радості.

Наразі ми працюємо в звичному режимі. Усе повертається в своє русло.  

IMG 6146

Марія працює соціальною працівницею в “Клубі “Шанс” п’ять років. За освітою — медична сестра. Наразі Марія опікується сімома хворими на туберкульоз. 

Коли почалася війна, багато моїх знайомих евакуювалися. Я ж прийняла рішення залишатися в Сумах, адже працюю старшою медичною сестрою відділення хірургії в одній із лікарень, і супроводжую хворих на туберкульоз у “Клубі “Шанс”. 

Щоденно я супроводжую чотирьох людей, які мають чутливий і мультирезистентний форми туберкульозу. Ще з трьома бачуся раз на тиждень і надаю їм соціальний супровід під час лікування. 

Для своїх клієнтів я отримала препарати наперед. Загалом, їм видали ліки на місяць. Мої — всі відповідальні, п’ють пігулки без пропуску. До цього я 15 років пропрацювала в тубдиспансері, і завжди розказую клієнтам, що буває, якщо покинути лікування.

Доставка медикаментів людям, які мають туберкульоз, під час війни виявилася досить складною задачею. На початку війни маршрутки чи комунальний транспорт у Сумах не ходили. Тож я попросила знайомих із територіальної оборони міста допомогти й разом машиною розвезти препарати у віддалені райони Сум.

Та ж ситуація була і з продуктовими наборами для моїх клієнтів. Ми отримали великі пакунки з їжею, яка була критично необхідною для людей під час війни. Хлопці з ТРО знову погодилися допомогти, і в один день ми загрузили їх машину та поїхали за маршрутом.

Пацієнти були дуже вдячні: туберкульоз, війна, хтось безробітній, когось звільнили, грошей обмаль, а тут пакет із крупами, олією і тушкованим м’ясом. Безумовно, це велика підтримка та мотивація не покидати лікуватися й швидше одужати.

Загалом, люди дуже налякані війною. Одній жінці “Клуб “Шанс” організував консультації з психологом, адже вона була в шоковому стані.

Ніхто із моїх пацієнтів, які лікуються від туберкульозу, із Сум не поїхав. Ми на зв’язку щодня. 

Загалом, наразі в Сумській області працює 26 соціальних працівників громадської організації “Клуб “Шанс”, які супроводжують 115 людей із чутливим і 80 людей із мультирезистентним формами туберкульозу. 

Діяльність щодо соціального супроводу клієнтів із ТБ СОГО «Клуб «Шанс» здійснює в рамках проєкту за фінансуванням БО «100 Відсотків Життя»,  співпрацюючи з медичним закладом КНП СОР «Регіональний клінічний фтизіопульмонологічний медичний центр».